Questions-answers Interview All records

1

Сова Микола, 1ua user
Микола Сова
Topic: Зруйновані ХРАМИ

 

ЗРУЙНОВАНІ  ХРАМИ

Лебединська Георгіївська церква

Лебединську Георгіївську  церкву розтрощили в 1935 році, зробивши з її деревини комору в трьох місцевих колгоспах. Це дало пізніше підставу лебедицям сумно жартувати, що в колгоспних коморах хліб не держиться і артілі тому бідні, що вони будувалися з деревини зруйнованого православного козацького храму .

Миколаївська Церква в Сигнаївці

Деревину заготовили поруч, у навколишніх гаях. За рік невелику церковку на місці спаленої було споруджено й до зими опоряджено. На Миколи в 1769 році її було освячено.

Під час проведення згаданої всеукраїнської акції було закрито й ряд інших культових споруд, у тому числі й Успенську церкву в Сигнаївці.

 

Міцну цеглу з храму Сигнаївки довбали кілька років і спромоглися утнути з неї перший капітальний корівник у колгоспі імені Леніна. Воістину, ганебнішого й ницішого застосування плодам тяжкої праці двох поколінь наших предків важко було б знайти.

 

На місці Миколаївської церкви ще в 1937 році було закладено власником Сигнаївки генералом Олексієм Орловим нову, оригінальну за формою і архітектурним вирішенням кам’яну церкву. Та ні генерал Орлов, ні його син за часів свого поміщицтва за браком коштів розпочатого будівництва так і не закінчили.

 

Не знайшли проектанти місця для церков у своїх планах перспективної перебудови сіл Кримки і Нечаєвого - деревяні храми в обох селах незабаром зникли з лиця землі.

 

Івано –Богословська церква в с. Коротине

 

Порівняно невелика дерев’яна споруда в центрі села. Відрізняється оригінальністю архітектури, є унікальною історичною пам’яткою Шполянського району. Достеменні вихідні дані про спорудження церкви в районі відсутні.  За словами жительки села Коротине Волошиної Валентини Іванівни (1944 року народження) у церкві  востаннє правилося на початку 60-х років минулого століття. Людей приходило церкви дуже багато, святили паски, вербу, квітки, яблука. Ставали у три ряди навколо церкви, прохід був малий. У 1962 році отець Павло Щербина вже не міг, у зв’язку зі старістю, правити в церкві, до нього люди приносили хрестити немовлят додому. Пам’ятають коротяни і дяка Великорода Патія, півчих Шевченко Настю Савівну, Панченко Наталію Онопріївну, Аральську Євдокію, Діденка Тодосія, Капелюшну Горпину.

 

На церкві були дуже гарні куполи і хрести. Але в 1969 році приїхали люди з Черкас і зняли їх. Тоді головою колгоспу був Олійник Іван Тарасович, він і організовував цю роботу.

 

У приміщенні церкви комуністична влада облаштувала  комору. Таким чином,  дерев’яна підлога пошкодилася, янголи на стінах потускніли, але ще й дотепер можна їх розгледіти. Нині церква у занедбаному стані. Людей у селі мало - близько 100 осіб. На свята справляються  обряди на подвір’ї біля церкви, які проводить отець Сергій Діденко із сусідньої Ярославки.

 

Нині при вході в церкву на маленьких дверцятах є напис «1985 рік». Тут вперше правилося на свято Івана Богослова. Валентина Іванівна пригадує як в 40-х роках правив батюшка, якого убили, залишились дружина і діти. Пізніше біля церкви проводилися якісь роботи і було знайдено останки поховання святого отця.

 

Церква Покрови Пресвятої Богородиці була заснована в с. Бурти у 1829 р.. Розповідають, що високопоставлений священик побудував синам три однакові церкви: в Матусові, Куцівці та у Буртах. Для будівництва використовували цеглу, яка вироблялась із місцевої сировини. Церква Покрови була другою цегляною церквою у Шполянському районі. Вона була побудована у формі хреста в плані, з продовженою західною частиною, одноголовою, з полу сферичною алтарною апсидою і дзвіницею над притвором в західному крилі. Дзвіниця мала 6 дзвонів, які було чути майже на 30 км навкруги. В 1930 р. церкву закрили, зняли хрест з купола, дзвони і перетворили її в комору. Але в період окупації у 1941 р. селяни зробили в церкві ремонт і відновили богослужіння. Під час визволення села від фашистських загарбників снарядом була зруйнована дзвіниця. Але церква все одно працювала і після війни. Приблизно у 1955 р. силами селян та за їхні кошти був зроблений ремонт церковної покрівлі. Приблизно у 1958-1960 р. під час сильного урагану дах церкви був частково зруйнований, після чого її закрили. В наступні роки було декілька спроб відремонтувати церкву, але роботу до кінця так і не було доведено. В даний час церкви покрови Пресвятої Богородиці є пам’ятником архітектури, знаходиться в напівзруйнованому стані і потребує капітального ремонту.

 

Отже, за часи правління комуністичної влади в Шполянському районі проводилося без зайвого шуму і розголосу знищення Православних церков і лише в   Шполянському районі за різних причин було знищено 35 Православних храмів

Преображенська (Спасівська) церква в Ярославці

Висувався такий вагомий аргумент: почорніла дерев’яна споруда церкви псує загальний вигляд сучасного центру і села, який почав вимальовуватись. Під таким «благопристойним» приводом - щоб когось не придавила - розібрали 1960 року дерев’яну Преображенську (Спасівську) церкву в Ярославці.

Свято-Дмитрівська церква в Водяному

Нічної пори було вчинено акт вандалізму й у Водяному. Височезну споруду місцевої Свято-Дмитрівської церкви було ретельно змайстровано з добротної деревини на початку нашого століття. І ось цю будівлю в ніч проти 3 червня 1966 року висадили в повітря. Так перестав існувати один з найвищих церковних храмів області: старожили Водяного й зараз підтвердять, що хрест на їхній церкві в ясну днину було чітко видно з містечка Злато піль і навіть далі  з Маловисківського шляху за новомиргородом.

Свято-Михайлівської церкви села Топильне

Деревину та цеглу зі Свято-Михайлівської церкви села Топильна використали для спорудження колгоспної конюшні в місцевому колгоспі та середньої школи в Товстій (нині Городищенського району).

Успенську церкву в Сигнаївці

Під час проведення згаданої всеукраїнської акції було закрито й ряд інших культових споруд, у тому числі й Успенську церкву в Сигнаївці, з історії будівництва якої я почав цю розповідь. У наступні роки почалося знищення церковних будівель під благопристойною потребою в дефіцитних будівельних матеріалах для спорудження різних колгоспних та сільських об’єктів. 


Церква в Капустиному

Уже в ХVІ ст., як і в сусідніх Слобідці та Скотаревому, тут існувало поселення. Використовуючи зручні переваги горбисто-яружної місцевості. Козаки заклали укріплення на одному з панівних пагорбів, оточеному з трьох сторін багнистою річковою долиною. Православний храм змурували на віки, з добротними товстелезними фортечними стінами й вузесенькими віконцями-бійницями. Ця церква, що швидше нагадувала своїм виглядом фортецю. Гарно вписувалася в навколишній горбистий, вкритий гаями та садками ландшафт і в наші дні, коли пагорб з церквою на вершині оточував чималенький ставок. Ще б трохи  - і на хвилі духовного відродження відродився б і цей храм. Але не так сталося. Варварське руйнування церкви в Капустиному відбулося буквально за лічені роки до здобуття Української незалежності. Пригнаною з Кіровограду потужною будівельною технікою дзьобали й довбали фортечної товщини церковні стіни, гупали по них величезними «кулями». Вознесенська церква в Капустиному була останнім храмом, зруйнованим на Шполянщині за радянської влади…

Церква Покрови в селі Терешки

 Трагічною виявилась доля й цих сільських храмів: Покровського в селі Терешки та Свято-Дмитрівського у Покровського в селі Терешки та Свято-Дмитрівського Водяному. Церковна громада в селі Терешки ні під якими утисками і залякуваннями довго не погоджувалась на закриття рідної Покровської церкви. Це змагання з владою закінчилось тим, що церква тут просто-напросто… згоріла в одну з темних ночей.

 

18 march 2015


1


  Close  
  Close